Поезія – це той дзвінкий струмок,
Що витікає з надр душі твоєї,
Це мрії у тлумаченні думок,
Що з вірою вселяються в надію!
Поезія – це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія – це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!
У двадцять перший день весни, у день весняного рівнодення, людство відзначає Всесвітній день поезії… Насправді ж, поезія присутня в нашому житті кожного дня, саме життя в усіх його барвах, з його смутком та радістю – це поезія, та лиш обрані відчувають це, лиш обрані здатні творити.
Поетичне слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу. Воно народжується не на Землі, а десь у височині блакитного неба.
У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із коріння. Так і поезія входить в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в ній щось своє, близьке і зрозуміле. Духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово.
Поезія подібна властивостями до алмазу, але не має його твердості. Поезія – це голос істини, голос правди, який єднає серця. Той, хто чує його, здатний піднятися на вершини духу, згуртувати не лише націю, а й об’єднати людство.
Завдання поезії – розтривожити душу, примусити людину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчутний дотик.
Поезія – це найпрекрасніше в людині, що єднає всіх задля утвердження цього прекрасного в житті. Любімо поезію, відчуваймо її гармонію, дихаймо нею, аби змінювати світ на краще!
Залишити відповідь